Про існування такої форми спілкування з органами влади, як електронні запити  та електронні звернення, відомо вже більшості активних громадян. Але мало хто замислюється, що між запитами на доступ до публічної інформації та  зверненнями існує суттєва різниця. І її треба розуміти і враховувати,  аби у підсумку отримати саме те, що потрібно.

Тетяна Олексіюк

Відмінності та особливості розглянемо у цьому матеріалі. Його створено на основі відеолекції Тетяни Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до публічної інформації, для освітнього проєкту від Центру розвитку інновацій.

Отже, активна участь у житті країни передбачає постійний процес обміну інформацією між громадянами та тими відповідальними структурами, що цією інформацією розпоряджаються на даний момент. За допомогою електронних запитів та електронних звернень можна отримати дані від тих, хто розпоряджається бюджетами, володіє суспільно важливою інформацією та ухвалює рішення, обов’язкові до виконання.

Отримання інформації можливе завдяки двом законам:  «Закон про звернення громадян» стосується звернень, а «Закон про доступ до публічної інформації» – запитів. Звучить логічно. Але треба розуміти суттєву різницю між цими двома процесами.

Коли громадянин або юридична особа запитує у розпорядника інформацію у порядку закону про доступ до публічної інформації, він звертається по інформацію, яка вже існує, готова і доступна, яку розпорядник зібрав і підготував не тому, що громадянин його попросив, а в порядку виконання своїх повноважень. Або, принаймні,  був зобов’язанний створити або зібрати у рамках своїх посадових обов’язків, якщо навіть і не зробив цього з якихось причин.

У відповідь на звернення, подане відповідно до закону про звернення громадян, громадянин просить надати йому інформацію, яка стосується його особливої ситуації. Звернення громадянина – це прохання надати відповідь на скаргу, зауваження, пропозицію, заяву або клопотання, і все це передбачає створення нової інформації, яку органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності створюють або збирають у порядку реалізації їх статутної діяльності.

ЗВЕРТАЄМОСЯ ДО…

У запиті на доступ до публічної інформації звертатися слід до юридичної особи: органу державної влади, місцевого самоврядування, комунального підприємства. Важливо не звертатися особисто до посадової особи, яка працює у цьому органі чи очолює його. Звертаємося до прокуратури, а не особисто до прокурора, до суду, а не особисто до судді. Якщо припуститися цієї помилки, то запит цілком можуть розглянути як звернення, а це відбувається в зовсім інші терміни.

ФОРМА ВАЖЛИВА

Громадяни все частіше користуються можливістю подати запит або звернення в електронній формі. Це швидко і зручно. Однак існують вимоги до їх оформлення, які краще знати і не припускатися помилок.

Запит на доступ до публічної інформації подається:

  • в усній, письмовій та іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою, через форму на сайті розпорядника) на вибір запитувача;
  • у довільній формі;
  • має містити: ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, номер засобу зв’язку, якщо такий є;
  • має містити загальний опис інформації або вид, назву, реквізити, зміст документу, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
  • має містити підпис і дату за умови подання запиту у письмовій формі.

Запит в електронній формі не потрібно роздруковувати, підписувати, сканувати і відправляти. Абсолютно достатньо написати текст запиту у тілі листа та зазначити ім’я і прізвище. Розпорядник інформації не має права вимагати від вас підпису, сканів якихось документів, що  посвідчують особу, і т ін. Це засвідчує і постанова Пленуму Вищого адміністративного суду №10 від 29.09.2016, п. 9.6.  Розпорядник, у даному випадку, не має потреби ідентифікувати особу. Йому варто відштовхуватися від того, що ця інформація є вже готовою і може повідомлятися, по суті, необмеженому колу осіб. Для розпорядника немає значення, чи дійсно ця інформаціє потрібна запитувачу, чи є запитувач реальною людиною, а чи послуговувався псевдонімом у своєму листі, і таке інше.

Є сенс, якщо це можливо, зазначати у запиті свій номеру телефону, бо часто розпорядник після отримання запиту хоче подзвонити запитувачу, щось уточнити, перепитати. Але ця вимога не є обов’язковою.

Звернення:

  • подається в усній або письмовій формі;
  • має містити ПІБ та дані про місце проживання громадянина;
  • у ній має бути викладено суть порушеного питання;
  • письмове звернення повинно бути підписане заявником із зазначенням дати; в електронному зверненні має бути зазначено електронну адресу, на яку заявник отримає відповідь, або вказані інші способи зв’язку з ним.

На перший погляд, звучить однаково, але насправді йдеться про дві різні адміністративні послуги. Бо у випадку запиту йдеться про вже готову інформацію, надати яку, фактично, не коштує нічого. Особливо, якщо вона є в електронному форматі. Натомість при підготовці відповіді на звернення розпоряднику потрібно витратити часові  та людські ресурси, залучити відповідальних осіб, які збиратимуть інформацію, та ін.

Застосування електронного цифрового підпису в обох випадках не є обов’язковим. Однак коли громадянин подає звернення, то його ідентифікація є важливою з огляду на ресурси, які будуть витрачені. Усе це – робочий час посадових осіб, різна вартість адмінмпослуг, кошти платників податків, і вони не мають бути «викинуті на вітер». Тому текст звернення, якщо воно робиться не через спеціальну форму на відповідному сайті, варто його роздрукувати, підписати, відсканувати, а потім відправити. Недотримання вимог може призвести до того, що розпорядник, не в силах встановити особу звертальника, просто відмовить у відповіді.

ТЕРМІНИ НАДАННЯ ВІДПОВІДЕЙ

На запит про доступ до публічної інформації – 5 робочих днів. Може бути продовжений до 20, але протягом перших 5 днів має бути дана обгрунтована відповідь, чому розпорядник подовжує термін надання відповіді.

На звернення – протягом одного місяця від дати надходження, але може бути обгрунтовано подовжено до 45 днів. Але державний орган може відповісти і невідкладно, не більше, ніж за 15 днів, якщо відповідь на звернення не потребує залучення додаткових ресурсів.

ЯКЩО В ІНФОРМАЦІЇ ВІДМОВЛЕНО

У випадку відмови або отримання неналежної відповіді, оскаржити такі дії розпорядника можна за допомогою Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (відповідно до «Закону про звернення громадян»), або звернувшись до суду.

Варто звернути увагу на терміни, коли таке оскарження може бути результативним. Законом передбачено, що до Уповноваженого з прав людини можна звернутися протягом року з моменту порушення права на інформацію. Однак краще робити це, щойно ви дізналися про факт порушення. Бо Кодекс України про адміністративні правопорушення дає всього три місяці для притягнення особи до відповідальності. А у цей короткий термін має відбутися багато речей:

  • громадянин має написати скаргу про порушення своїх прав до Офісу Уповноваженого;
  • представник Уповноваженого з прав людини має знайти особу, яка порушила права громадянина на інформацію, і скласти на неї протокол;
  • протокол має бути доправлений до суду;
  • суд повинен розглянути справу.

Пройти всі ці етапи протягом трьох місяців нелегко, тому краще не зволікати з подачею скарги.

Щодо судової гілки, то звернутися до адміністративного суду можна протягом 6 місяців. Проте громадянину доведеться заплатити судовий збір і знайти адвоката, який представлятиме його у справі. У такому випадку, має сенс звернутися по допомогу до громадських організацій, принаймні, якщо інформація є суспільно важливою.

Підпишіться на розсилку новин