Тростянець – районний центр на півдні Сумщини, таких в країні – сотні, зрештою навіть і населених пунктів із такою назвою – кілька. Від решти Тростянців сумський вирізнявся хіба що «солодкою славою» продукції шоколадної фабрики із милою серцю назвою «Україна». Але так було раніше.

Тепер Тростянець – це місто, яке демонструє високий рівень благоустрою та розвитку і з кожним роком впевнено перетворюється на затишне європейське містечко, в якому із задоволенням живуть, працюють та відпочивають його корінні мешканці та гості, сюди повертається молодь, а значить це місто має майбутнє.

Тростянець наразі має чимало приводів для гордості. Зокрема чотири останні роки поспіль місто ставало призером конкурсу «Кращі практики місцевого самоврядування», що проводиться спільно Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Програмою Ради Європи «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні». Сюди за досвідом їдуть із усіх куточків країни і навіть представники обласних центрів та промислових гігантів, адже проблеми у всіх українських містах дуже схожі. Тож успішні інструменти, які використовує райцентр на Сумщині, можуть бути корисними багатьом органам місцевого самоврядування, навіть містам-мільйонникам. То в чому ж секрет успішності Тростянця?

Юрій Бова, який вже 11 років працює Тростянецьким міським головою, свою роботу називає забігом на швидкість. Він вважає, що всі міста конкурують одне з одним. За інвесторів, за мешканців, за соціально-економічний розвиток. Якщо до міста йдуть інвестиції, є культурний розвиток, належна комунальна інфраструктура — обов’язково місто буде успішним і розвинутим, мешканці будуть в ньому залишатися жити і працювати, а не шукати кращої долі за кордоном на заробітках. Якщо ти цього не робиш, а робить сусіднє місто, то мешканці там і будуть жити.

– Але з чого починати містам, громадам, де занепадаюча економіка, повна зневіра людей у владу і у своє майбутнє, – запитуємо у Юрія Анатолійовича.

– Ми почали з того, що розробили стратегічний план економічного розвитку міста. Адже не можна здійснювати якісь кроки у розбудові міста, спираючись лише на інтуїцію, треба мати документ – стратегію – куди саме слід рухатись. Така стратегія і була зроблена ще у 2007 році на основі ґрунтовного аналізу сильних і слабких сторін громади, можливостей та загроз. Для цього зробили соціологічне опитування представників влади, бізнесу та жителів міста, створили експертну комісію, до якої залучили громадськість, ЗМІ. Ця група під кураторством провідних експертів протягом року розробила стратегічний план, визначивши в ньому три пріоритетні напрямки розвитку Тростянця: залучення інвестицій, розвиток малого та середнього бізнесу, в тому числі через туризм, а також розвиток комунальної інфраструктури.

Все було логічно, адже інвестиції – це нові робочі місця, вища зарплатня, міжнародні зв’язки та експорт, нові технології, ноу-хау, мережа місцевих постачальників. Розвиток підприємництва передбачає покращення бізнес-клімату, а отже привабливий імідж міста, сприятливі умови для тих, хто хоче розпочати бізнес, вища якість послуг для туристів, диверсифікація та конкуренція. Все це має бути підкріплене високим рівнем розвитку комунальної інфраструктури: гарною якістю доріг та тротуарів, справністю комунальних мереж та системи освітлення, централізованим вивезенням сміття, достойним сервісом готелів та закладів громадського харчування. Додамо до цього енергоощадність комунального господарства і матимемо ідеальну модель розвитку міста, що тримається на європейській філософії Доброго врядування (Good Governance) та дає своїм мешканцям відповідь на три важливі питання: де люди можуть працювати, в яких умовах будуть проживати та де відпочивати».

  • З часу розроблення та затвердження стратегічного плану міста минуло майже вісім років. Тому вже можна сміливо робити висновки про те, чи вірно були обрані пріоритети розвитку?
  • По суті всі досягнення міста, що відзначені на конкурсі «Кращі практики місцевого самоврядування», – є результатом реалізації плану економічного розвитку міста. В першу чергу варто відмітити три найголовніші речі: 1) залучення інвестицій і, відповідно, розвиток бізнесу; 2) реставрацію історичної спадщини та проведення на її теренах фестивалів і культурних заходів; а також 3) залучення мешканців до управління містом через органи самоорганізації населення: вуличні та будинкові комітети.

Аби успішний досвід Тростянця описати детально, мусимо розповісти про все по порядку.

Інвестиції та економіка

Інвестиції в місто не можуть прийти просто так, випадково – принаймні сподіватися на це досить нерозумно. Більше того, деякі інвестиції можуть навіть нашкодити громаді, якщо стануть нищити місцеву природу, погіршувати екологію, тощо. Тому з потенційними інвесторами треба ретельно працювати, обмірковуючи не лише те, який ефект для розвитку міста буде досягнуто, а й демонструючи їм готовність влади співпрацювати і всіляко допомагати. Адже серйозний інвестор завжди має кілька (можливо і кілька десятків) пропозицій, куди можна вкласти кошти. А обрати має лише одну громаду – ту, де умови будуть найкращими. Так було і з інвестиціями у шоколадну фабрику в Тростянці. Власники шукали місце для розвитку свого виробництва і для цього розглядали кілька варіантів як в Україні, так і за її межами. А тим часом у Тростянці біля невеликої на той час шоколадної фабрики спустошеними стояли на досить великій земельній ділянці виробничі площі збанкрутілого цукрового заводу. Сотні працівників цукрового заводу втратили роботу, в місті підвищувалося безробіття. Потерпав міський бюджет, що створювало суттєві проблеми і в соціальній інфраструктурі.

Саме тому завдання міського голови й депутатського корпусу міста тоді полягало в тому, щоб створити умови, за яких виробничі потужності інвестора мали б розвивалися саме у Тростянці. І такі умови були створені інвестору. Було виділено додатково 30 га землі та пільгові умови на її оренду протягом 3 років на час будівництва нових виробничих корпусів, представник підприємства був включений до складу виконавчого комітету, аби безпосередньо брати участь у прийнятті рішень, рішення щодо дозвільних процедур приймалися у найкоротші терміни. Соціальна інфраструктура підприємства була забрана на баланс міста. А головне, почався постійний діалог з керівництвом фабрики, врахування її інтересів і супроводження інвестицій. До цього процесу долучилася і обласна державна адміністрація, запровадивши принцип «Єдиного дозвільного вікна». І механізм закрутився. Інвестор повірив і почав вкладати мільйонні інвестиції у своє виробництво. Спочатку був відкритий цех по пакуванню розчинної кави, потім збудовано в найкоротший термін найсучасніше бісквітне виробництво.

«Якщо б не було підтримки місцевої влади, цей проект взагалі б не відбувся, – наголосив директор тростянецької фабрики Ігор Харченко у своєму виступі під час відкриття бісквітного цеху. – Від самого початку ми зустрічалися, говорили, які є проблеми і як їх можна вирішити». В результаті такої співпраці загалом за три перші роки у підприємство було інвестовано майже 77 млн. $, Протягом трьох наступних років – ще 65. Сотні людей отримали нові робочі місця. Місто отримало невпинне зростання прибуткового податку та бездефіцитний бюджет, а більше тисячі тростянчан – роботу. Звісно, спостерігаючи таку лояльність місцевої влади, підприємство вкладало кошти і в соціальні проекти: обладнання для дитячих садочків, шкіл та лікарень, дитячі та спортивні майданчики, звукове та музичне обладнання для закладів культури, навіть дорогий білий рояль для панського маєтку, аби класична музика в ньому звучала на якнайкращому рівні.

Але на цьому міська влада не зупинилися. Адже якщо в місті діє шоколадно – бісквітна фабрика, яка в якості сировини потребує суттєвих обсягів сільськогосподарської продукції, чому б не налагодити її забезпечення сировиною від місцевих виробників? Звідси народилася ідея створення у Тростянці промислового кластеру, в якому навколо фабрики розвивалися б підприємства по виробництву борошна, сухого молока, яєчного порошку, цукру.

«Якість і доступність сировини – є дуже важливою для фабрики, тому якщо поряд із нею (адже транспортна складова є досить суттєвою) буде розташоване виробництво, яке здатне забезпечити достатню кількість та стабільну якість сировини, воно має великі шанси стати нашим надійним партнером і надовго», – підтвердив раціональність ідеї на засіданні міської ради інвесторів менеджер фабрики Павло Лемішко.

І в процесі створення кластеру вже є результати. Першим відреагувало на цю ідею підприємство, що виробляє в місті борошно, – ТОВ «Торговий дім «Ельдорадо». Воно зголосилися реконструювати і переоснастити своє виробництво, аби якість продукції задовольняла вибагливі стандарти одного із світових лідерів по виробництву печива і бісквітів, а також отримало міжнародні сертифікати якості. Тепер свою борошномельну продукцію підприємство, збільшивши більше ніж удвічі кількість працюючих, поставляє не лише фабриці, а й іншим закордонним фірмам.

Решту підприємств кластеру було вирішено розмістити у промислову парку, територію у 40 га для якого відвела міська влада. Наразі держава серйозно зацікавлена у розвитку промислового потенціалу саме через промислові та технопарки, в тому числі і через сприятливі митні пільги. Зважаючи на це, ідея з промисловим парком у Тростянці є надзвичайно актуальною. Розроблена міською радою концепція розвитку промпарку отримала схвальні відгуки в Мінрегіоні та Мінекономрозвитку та затверджена в Уряді. За рахунок державного бюджету з Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) вже виділено перші кошти для підведення необхідних комунікацій у сумі 3,6 млн. грн., а міська рада веде активний пошук інвесторів на дану територію.

Втім, у Тростянці велику увагу приділяють не лише великому бізнесу, малий теж вкладає свою частку до бюджету, тож і про його розвиток не забувають у місті.

Сьогодні, коли дрібні підприємці не завжди можуть собі дозволити капітальне будівництво, багато з них прагнуть встановлювати тимчасові споруди (МАФи). Аби така забудова в місті не була хаотичною та не псувала вигляд міста, а також для максимальної прозорості виділення місць в Тростянці, міська рада розробила комплексну схему розташування таких споруд по місту. Тим самим надано можливість підприємцям, скориставшись схемою, звернутись до мерії і заявити про свої наміри звести таку споруду і розпочати в ній свій бізнес. Все максимально відкрито і прозоро, схема розміщена на сайті міської ради, а підприємцю не потрібно ходити по кабінетах чиновників. Практично всі з 58 місць вже розібрані підприємцями, а нові магазинчики, кафе почали жваво з`являтися в місті, тим самим створюючи нові робочі місця.

За такою ж схемою розпочалася реконструкція і денного ринку. Донедавна він представляв із себе ряди сірих металевих контейнерів з відкритими прилавками, поміж якими красувалися калюжі та бруд, заповнюючи собою рвану поверхню пошкодженого асфальту. Продавці не мали належних умов для роботи, товар – належних умов для зберігання, а покупці – жодного комфорту та задоволення від такого обслуговування. Міською радою за бюджетні кошти був розроблений проект сучасного торгового майданчика та представлений місцевим підприємцям. Всі бажаючі відкрито і прозоро мали можливість обрати собі місце для торгівлі. Вже триває будівництво і скоро тростянчани матимуть сучасний ринок у центрі міста: із затишними павільйонами, вимощеними плиткою доріжками, освітленням, парковкою і всім необхідним для нормального торговельного майданчику. При цьому зводять МАФи на ринку самі підприємці, які і будуть їхніми власниками.

Історична спадщина та фестивалі

Кажуть, що Тростянцю пощастило із архітектурно-історичною спадщиною. Пам’ятки тут збереглися у досить пристойному вигляді, аби нині приваблювати туристів. Напевне, що так, бо у Європі навряд чи знайдеться ще один такий «Круглий двір», який є наскільки оригінальною спорудою, що поєднує у собі одночасно і фортецю, і амфітеатр.

Тим сумніше було городянам наприкінці 90-х років спостерігати за тим, як ця споруда, а коло неї і панський будинок князів Голіциних поступово руйнувалися, заростаючи бур’янами. І хоча обліковувалися споруди як пам’ятки архітектури національного значення, держава жодним чином не дбала про їх збереження. І якби не громада, яку згуртував міський голова навколо ідеї їх відновлення, занепадати цим об’єктам до повного забуття. «Відновлення почали із громадських толок, залучення умільців на громадських засадах, комунальних підприємств, депутатів, працівників міськради. Як кажуть, всім миром намагалися відновити історичну спадщину. Але відновити – то половина справи, треба було вдихнути життя у ці об’єкти, – говорить міський голова Юрій Бова, – історичні споруди повинні приваблювали туриста. Але як це зробити?» Після ремонту почали із проведення в Круглому дворі міських заходів, в панському маєтку створили культурно-дозвіллєвий комплекс, який став центром культурно-мистецького життя міста. Потім започаткували живописні пленери, запрошуючи художників з різних куточків України та із закордону писати місцеві краєвиди. Так виникла картинна галерея із залишених кожним художником в дар місту художніх полотен. Далі – більше: з осені до весни майже щомісяця вечори класичної музики, на які запрошувалися знані виконавці не лише з України, а й з Німеччини, Австрії, Кореї, Японії тощо (тут, до речі, стає зрозуміло, чому ж виникла необхідність білого роялю, який на прохання міста придбали інвестори шоколадної фабрики), також міською радою в приміщенні палацу Голіцина були створені експозиції: «Музей шоколаду» та «Музей кави».

Пошук заходів, завдяки яким можна популяризувати місто настільки, щоб туристи приїздили у Тростянець регулярно, триває у міській раді не один рік. На один з Днів міста запросили історичних реконструкторів. Дійство сподобалось глядачам, а реконструктори оцінили споруду «Круглого двору». Це місце наче створене для боїв в лицарських обладунках! Так народилася ідея проведення щорічного фестивалю історичної реконструкції «Стара фортеця. Подорож крізь століття». Сьогодні – це один із найвидовищніших та найуспішніших фестивалів такого спрямування в Україні. За 7 років він став не лише самоокупним, але і прибутковим заходом.

Наступним став фестиваль рок-музики «Схід-Рок» –, до речі, перший та єдиний поки що на східній Україні. Його учасники – як молоді гурти-початківці, так і зірки українського та закордонного року.

«Вперше у Тростянці, але приємно вражений красою природи та багатою історією краю. Довго чекав на «Схід-Рок», адже це для мене особисте відкриття. Сумщина здавна була заможною та гарною землею, але особисто для мене досі залишається білою плямою на карті України. Хочу це виправити», – зауважив під час прес-конференції Олег Скрипка, лідер гурту «Воплі Відоплясова». Оглянувши картинну галерею та маєток Голіцина, Олег додав, що хотів би повернутись до Тростянця з одним із своїх культурних проектів.

«Разом з друзями приїжджаю сюди втретє, – ділиться враженнями відвідувач фестивалю Дмитро із міста Харкова. – Дуже люблю рок-музику та Тростянець. За три роки тут з’явилося чимало друзів. Фестиваль, порівняно з попередніми роками, значно виріс у всіх аспектах: від кількості людей до якості звуку та організації в цілому. Думаю, ще рік-два і «Схід-Рок» буде одним із найпотужніших та наймасштабних фестивалів України, а, можливо, й Європи».

Ще один міжнародний музичний фестиваль «Чайковський FEST» збирає у травні місяці у Тростянці пошановувачів класичної музики – саме в цю пору народився Петро Ілліч, який ще будучи студентом відвідав тростянецький маєток князя Голіцина і написав тут свій перший симфонічний твір – увертюру до драми М. Островського «Гроза». Пізніше вдячні тростянчани встановили пам’ятник митцеві та започаткували мистецьке свято «Дні Чайковського у Тростянці», яке переросло у яскравий міжнародний фестиваль.

Місто продовжує і надалі пошук своєї туристичної ниви. Цього року в Тростянці вперше відбувся спортивний фестиваль «Нескучний вело FEST». Міська рада та федерація велоспорту, залучена до проведення, сподіваються, що він також стане успішним, а Тростянець перетвориться на фестивальну столицю східної України.

Але що це дає місту – запитаєте ви?

«Кількість туристів, які відвідують «Круглий двір» та панський будинок, культурно-мистецькі заходи за період з 2008 по 2015 рік зросла із 1,5 до біля 25 тис. в рік, – констатує міський голова Юрій Бова. – А це дає можливість розвиватися туристичній інфраструктурі (готелям, підприємцям із закладами громадського харчування, сфері розваг, послуг тощо). Підтвердженням тому є стабільне зростання надходжень до бюджету від єдиного податку, що сплачується малим бізнесом. Вони зросли з 684 тис. грн. в 2008 році до 2,3 млн. грн. у 2015-му».

Ось так відновлення пам’яток архітектури та створення навколо них культурно-дозвіллєвого комплексу в поєднанні з вдало спланованими культурно-мистецькими заходами дозволило якісно змінити культурне життя міста та стимулювати розвиток нових послуг, що надаються місцевими підприємцями.

Органи самоорганізації населення (ОСНи) та громадський бюджет

Зараз багато хто говорить про залучення громадськості до прийняття рішень. Але як це зробити ефективно? Тростянецький міський голова вважає, що залучити всіх мешканців майже неможливо. Це завдання важко реалізувати ще й тому, що у людей купа своїх проблем, а подекуди – зневіра. Але важливо розпочати у громаді процеси, які б давали можливість людям долучатися до – різноманітних акцій, до управління бюджетом, до вирішення справ у своєму мікрорайоні, дворі тощо.

«Ми довго шукали такий механізм і випробували різноманітні способи: громадські слухання, дорадчі ради при міському голові, – розповідає Юрій Анатолійович. – Але зазвичай в таких органах громадськість представляє дуже маленький відсоток населення міста, і звичайні люди все одно вважають себе відстороненими від цього процесу.

Після всіх цих спроб ми вирішили трішки змінити специфіку нашої роботи. Ми ініціювали створення вуличних і будинкових комітетів – сьогодні їх у Тростянці 209. На кожній вулиці нашого міста та у багатоквартирному комунальному будинку обрали голову вуличного чи будинкового комітету. Це людина обиралася виключно мешканцями. Це не представник влади і абсолютно не політична фігура. Це наші помічники, які виконують роль посередників, а точніше комунікаційного місточка між владою і людьми. Аби зустрічі із головами комітетів було проводити простіше, вирішили поділити місто на 7 мікрорайонів, кожен із яких включає по 20-30 вулиць. Збори почали проводити прямо на території цих мікрорайонів в приміщеннях шкіл, клубів, або інших закладів, щоб людям було ближче, щоб вони відчували, що влада прийшла до них».

Аби говорити про розвиток міста та бюджет предметно, міська рада почала проводити навчання із представниками громади із бюджетного процесу. Що таке бюджет міста, з яких податків він складається? Як і на які цілі має право витрачатися? Що таке загальний фонд і чим він відрізняється від спеціального? З чого формуються видатки благоустрою міста? Ну і багато інших речей намагалися донести до людей простою мовою. Для цього розробили посібники, де на прикладі родинного бюджету пояснювали, що в міському бюджеті теж треба все дуже ретельно планувати: скільки землі буде здано в оренду, як буде працювати великий чи малий бізнес. Намагалися пояснити, що бюджет міста — це баланс між інтересами бізнесу, громадськості та влади.

«На початку наших зібрань у 2013 році ми запитали у представників вулиць та будинків, що б ви взагалі хотіли, щоб в місті зробилося? І люди дали свої конкретні пропозиції, – ділиться подробицями реалізації проекту Аліна Шацька, секретар міської ради. – Десь запропонували побудувати тротуар, десь потрібен дитячий майданчик. Всі ці пропозиції збирались і передавались до бюджетної депутатської комісії, яка при формуванні бюджету міста на 2014 рік їх вивчила і майже 50% того, що люди запропонували, включила в бюджет міста. І депутати підтримали бюджет одноголосно, бо за цими пропозиціями стояли люди, які, до речі, почали більш активно відвідувати сесії, бо вони наповнилися тим змістом, за яким стояли безпосередньо їхні виборці.

Крім цього, ми запровадили Положення про органи самоорганізації населення (комітети) і в ньому чітко визначили, що голови комітетів, по-перше, отримають посвідчення міської ради як офіційні громадські помічники, а по-друге, посвідчення дає право цьому громадському помічнику контролювати і зупиняти будь-які роботи, які проводять на його вулиці чи в будинку. Наприклад, якщо працівники ЖЕУ чи інших служб, приватні виконавці виконують якісь роботи, то вони, в першу чергу, після того, як підписали договір, їдуть спілкуватися з головою комітету і з’ясовують, наприклад, на якій саме ділянці вулиці робити ремонт дороги в першу чергу, чи на яких стовпах встановлювати ліхтарі.

Більше того, ми домовилися, що міська влада оплачує всі комунальні роботи з благоустрою, які зроблені по мікрорайонах міста, лише тоді, коли на акті виконаних робіт внизу на останній сторінці після слів: «Роботу перевірив. Претензій не маю», стоїть підпис голови комітету. Такий процес дуже сподобався людям, тому що вони відчули себе відповідальними: до них направили фірму і вони контролюють виконання робіт».

Але, не зважаючи на те, що громадськість була залучена до процесу прийняття найважливіших міських рішень, все ж таки, споживацький менталітет «я хочу – ви робіть» не зникав. Люди все одно до кінця не розуміли того, що бюджет має свої межі. Тому у Тростянці вирішено було піти трішки далі.

«Ми ризикнули і фактично розробили механізм, який сьогодні є одним з кращих механізмів в Україні по залученню громадськості до місцевих справ, до бюджетного процесу і контролю за діяльністю міської влади, – відповідально заявляє Юрій Бова. – В статті загального фонду «Благоустрій міста» ми відокремили ту суму грошей, які потрібно сплатити на поточне утримання міста: електроенергію зовнішнього освітлення, ямковий ремонт доріг, прибирання сміття, утримання кладовищ тощо, яку у будь-якому разі слід витрачати на функціонування міста. А решту коштів – 820 тисяч гривень із нашого 15-мільйонного бюджету, що мали б витрачатися на нові роботи по місту: знаки, лавочки, ліхтарі, дитячі майданчики – ми розподілили на 7 мікрорайонів порівну, приблизно по 125 тисяч гривень. З цією сумою, формуючи бюджет на 2015 рік, прийшли до людей у мікрорайони. І вже не просто говорили: «Давайте ваші пропозиції». Ми записали всі побажання, проставивши орієнтовну суму коштів коло кожного рядка, й побачили, що на їх реалізацію треба не 125 тисяч гривень, а 2 мільйони. Давши можливість людям обговорити та проголосувати за кожен пункт (на скільки він важливий саме сьогодні, а можливо, завтра), ми визначили пріоритетні напрями в межах виділених на цей рік грошей. І люди почали розуміти, що більше грошей нема. Це як в родині: коли є гроші на пральну машинку, купують пральну машинку, а не «Мерседес». Городяни зрозуміли, що деякі роботи ми робимо сьогодні, а деякі переносимо на наступний рік. Більше того, в них з’явилося розуміння, як це пояснити мешканцям свого мікрорайону. В одному мікрорайоні казали: «Давайте ми встановимо великий дитячий майданчик вартістю 50-80 тисяч гривень, а інші гроші — на менш серйозні речі». Інші мікрорайони, віддалені, просили: «Ви нам привезіть 4 вагони щебеню, ми хочемо посипати всі ґрунтові дороги, щоб було зручніше — дитячий майданчик поки почекає». Тобто кожен визначав, як він бачив благоустрій свого мікрорайону».

«Це дуже зручно, адже ми разом обговорюємо існуючі проблеми, і вирішуємо, що зробити корисніше і потрібніше цього року, а що залишити на майбутній, – говорить Олена Обрусник, голова вуличного комітету по вулиці Вознесенська. – Мені подобається такий спосіб розподілу коштів між мікрорайонами, оскільки ми бачимо – скільки і куди виділяється коштів, а потім, протягом року, маємо можливість контролювати їх витрачання. У 2015 майже всі заплановані квартальними комітетами роботи були виконані, а ті, на які грошей не вистачило – перенесли на цей рік».

«Кошти розподіляються справедливо, – вважає Ольга Михайлова, голова вуличного комітету вулиці Пам’яті. – Кожен вуличком має змогу посприяти благоустрою своєї улиці. Звісно не все, з мною перерахованого, внесли у план на цей рік, але вважаю, що все зроблено відповідно до наших пріоритетів правильно: вулиць багато – кожній треба виділити частину коштів. Роботи виконуються, тож такий розподіл ефективний для всіх жителів!»

Такий досвід є цікавим ще й тим, що відбувається не лише планування бюджету за участю громадськості, але і контроль за його виконанням. Раз у півроку в кожному мікрорайоні міський голова чи його заступники, керівники комунальних підприємств звітують по напрацьованому плану про те, що вже зробили, які роботи виконуються.

Контролювати комунальні проблеми на вулицях Тростянця допомагає і програма «Відкрите місто». Це електронна платформа, де можна позначити будь-яку проблему, що виникла на вулицях міста, зокрема у комунальній сфері. Перегоріла, наприклад, лампочка на вулиці приватного сектору. Звідки комунальна служба може знати, що вона прийшла у непридатність? Або впало дерево, або каналізаційний люк зник на дорозі. Щоб про це дізналася міська рада чи комунальники, зазвичай, треба комусь принести заяву, або хоча б подзвонити. А що буде, якщо ніхто не подзвонить? Для вирішення цієї проблеми і приходить на допомогу «Відкрите місто».

«Будь-яка людина, не виходячи з свого дому, за допомогою програми «Відкрите місто» через Інтернет може швидко і точно вказати, де є проблема, – продовжує розповідь Юрій Бова. – Ця програма дає можливість міському голові, заступнику, керівнику комунальної служби вже через кілька секунд отримати на свій телефон повідомлення про проблему, яка існує за певною конкретною адресою. Три дні дається тому чи іншому керівнику на те, щоб побачити це повідомлення, і місяць максимум на те, щоб усунути проблему в залежності від ступеню складності. І це працює! Хочемо віднайти можливість, аби всі наші громадські помічники мали сучасні гаджети, які б дозволяли їм швидко повідомляти, а нам відповідно реагувати на міські проблеми. Це був би ідеальний механізм».

Загалом Юрій Бова вважає, що владі треба швидше вчитися ділитися відповідальністю з громадськістю. Влада обрана для того, аби діяти в інтересах громади, її мешканців і тому вона, перш за все, має знати ці інтереси. І не лише знати, але і робити так, щоб люди особисто брали участь у прийнятті важливих для громади рішень. Це робить кожного мешканця більш відповідальним за свою громаду, збільшує залученість людини до суспільно-політичного життя країни в цілому. До-речі, саме про це говорять 12 принципів доброго демократичного врядування на місцевому рівні, розроблені та рекомендовані Радою Європи своїм країнам-членам, серед яких і Україна.

Ми часто говоримо: «У Європі гарно», або «Через певний час нас приймуть в Євросоюз». Але для ефективного розвитку країни, для прогресу нам вже сьогодні в громадах потрібно використовувати кращі світові та національні практики й робити все по-сучасному, по-європейськи. І, в першу чергу, це стосується термінової зміни у підходах, менталітеті та готовності вживати рішучих невідкладних дій на виконання суспільного запиту кожного мешканця нашої країни.

СТАНІСЛАВ ПРАСОК
Матеріал підготовлено в рамках діяльності Програми Ради Європи «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні»

Підпишіться на розсилку новин